21 - 01 - 2019

Патріотизм і Націоналізм

Кремлівські родичі керують Україною? Так, часто!

Отримання Україною релігійного томосу (розділення КП і МП патріархатів із отриманням самостійності КП) дає надію на те, що лави агентів ФСБ у рясах на нашій території бодай трохи порідіють.

А от що потрібно для того, аби ліквідувати імовірну п’яту колону Москви безпосередньо в українській владі?

Кремлівські родичі керують Україною? Так, частенько!

 

 

Судіть самі. Як нещодавно виявилось, цивільна дружина першого заступника голови Служби зовнішньої розвідки Сергія Семочка таки має російське громадянство. Це навіть підтвердила контррозвідка Служби безпеки України. Також за даними ЗМІ дружина високопоставленого розвідника безперешкодно веде бізнес в окупованому Криму, а її діти регулярно їздять відпочивати на анексований півострів.

Після цього гучного скандалу Президент України Петро Порошенко доручив перевірити всіх родичів українських посадовців, які можуть проживати у РФ.

І… отримав усі шанси вийти на самого себе. Так, дружина сина Президента Олексія Порошенка Юлія Порошенко (дівоче прізвище Аліханова) офіційно зареєстрована у місті Санкт-Петербург, що у РФ, і у неї є російський паспорт, скрін якого опублікували у мережі.

Також з’ясувалося, що дружина сина Порошенка у Петербурзі має впливову рідню — її старша сестра Анна є дружиною губернатора Ленінградської області Дмитра Ялового. За даними ЗМІ, цей чиновник працював у структурах російського олігарха Юрія Ковальчука, котрого називають одним із наближених до Володимира Путіна людей. Варто додати, що на сайті Президента України й досі немає документів про надання невістці Порошенка українського громадянства.

Йдемо далі. Тесть міністра закордонних справ України Павла Клімкіна — генерал армії РФ Юрій Михайленко, нагороджений Путіним медаллю «За повернення Криму». Ось як це коментувала дружина Клімкіна Марина Михайленко: «Я не збираюся зрікатися свого батька, незважаючи на те, що вже якийсь час не спілкуюся з ним. Я буду завжди вдячна моїм батькам за все, що вони для мене зробили. Російська агресія руйнує не тільки домівки, вона руйнує багаторічну дружбу і сім’ї, розводить по різні боки барикад навіть найближчих людей».

Тесть Клімкіна (ліворуч)

А рідний брат постійного представника України при ОБСЄ й ООН Ігоря Прокіпчука є ветераном внутрішньої розвідки Російської Федерації, колишнім кандидатом на посаду голови «Інтерполу» від РФ. При цьому під час жорстоких боїв на Донбасі син українського дипломата навчався у російській школі й у соціальних мережах активно поширював фото з Путіним.

В окупованому Криму проживає рідний брат керівника Операції об’єднаних сил Сергія Наєва. В електронній декларації українського військового задекларовані кошти, які йому переказував Максим Наєв. Зазначимо, що людина з такими ж ініціалами в анексованому Криму працює на посаді «керівника групи організації й обліку процесу інвестування ОПФ РФ по Республіці Крим». Сам Наєв підтвердив, що в окупованому Криму живе його родич і заявив, що «у Криму всі — громадяни України».

Та й лідер «Радикальної партії» Олег Ляшко сам зізнався, що його брат і сестра воюють за терористичну «ДНР». «Мій брат Сергій, із яким я виріс і якому допоміг вступити в інститут та стати пожежником, зрадив Україну та зараз служить терористам. Моя сестра Віка теж їм служить», — розповів Ляшко.

Насправді цей список можна продовжувати. Ми навели лише приклади, які, так би мовити, лежать на поверхні медійного простору. То ж чи нормально, коли родичі українських дипломатів, військовопосадовців та навіть Президента є громадянами країни-агресора? Про це ми питали у експертів.

Олег Жданов, військовий експерт:

За цим мала б стежити українська контррозвідка. Їхні фахівці повинні детально перевіряти усіх посадових осіб, причому, чим вища посада, тим серйознішою має бути перевірка.

Скандали, які у нас виникають, свідчать і про те, що у нас після Революції гідності так і не відбулася люстрація серед високопоставлених чиновників, дипломатів і військових. На жаль, наш державний апарат заплющує очі на родинні чи дружні зв’язки українських високопосадовців із російськими чиновниками, наближеними до Путіна. Тобто тут діють подвійні стандарти: влада каже, що воюємо з РФ, що з Москвою потрібно розривати контакти, а самі навіть на побутовому рівні є родичами чи друзями ставлеників Путіна.

От наприклад, керівник Генерального штабу України Віктор Муженко, за моїми даними, має близьких друзів серед генералів російської армії: він із ними регулярно спілкується, товаришує. Дружина міністра іноземних справ Клімкіна взагалі — донька російського генерала. І тут у мене запитання: зібравшись родиною за сімейним столом, про що вони говорять? Чи не про останні новини з дипломатичних раутів і таємних перемоин?

Це жахлива ситуація. Можливо, і через це в нас не все так гладко у міжнародній політиці та є величезна кількість провалів у військовому секторі.

Віктор Ягун, генерал-майор Служби безпеки України, колишній заступник голови СБ України:

Те, що українські високопоставлені чиновники, дипломати, військові мають родичів серед високопосадовців Російської Федерації, небезпечно для національних інтересів українського народу.

Наше законодавство виписане таким чином, що людей, котрі мають близьких родичів у Кремлі, не можна ніяким чином покарати, чи навіть звільнити з роботи. У наших законах ніде не прописано, що якщо твій родич займає посаду в країні-агресорі, ти не можеш працювати в державному апараті України. Залишається лише громадське обурення.

 «У 2000-х роках у Росії заборонили приймати на державну службу людей, які мають у третьому поколінні родичів в Україні чи іншій іноземній країні»

Зовсім по-іншому в Росії. Там, коли у 2000-х роках Путін прийшов до влади, була проведена чистка в державному та силовому апаратах. Вони у 2000-х роках заборонили приймати на державну службу людей, котрі мають у третьому поколінні родичів в Україні чи іншій іноземній країні. Це свідчить про те, що у найближчі п’ять-десять років росіяни повністю очистять свій державний апарат від іноземців, на яких можуть впливати родичі.

Якщо Україна хоче рухатися далі, то ми чітко у своєму законодавстві повинні прийняти норми, які б заборонили займати відповідальні посади в дипломатичних службах, правоохоронних органах, СБУ, Міністерстві оборони тим людям, котрі мають родичів по першій лінії у Російській Федерації.

Юрій Олійник, міжнародний експерт:

Те, що відбувається у нас — це якийсь сюрреалізм. Наша влада живе за подвійними стандартами: декларується війна з Росією та загроза агресії, а з іншого боку родичі російських високопосадовців працюють на відповідальних посадах в Україні. Ці люди в нашій державі мають доступ до надважливої інформації, державної таємниці.

Щодо дипломатичного українського корпусу, то інформація про тісні стосунки наших дипломатів і російських — не нова. У країнах Азії й Африки українські представники можуть навіть працювати, умовно кажучи, на двох «роботах». Вони беруть участь у культурних заходах російського посольства, діти наших дипломатів навчаються у російських школах при посольстві РФ, часто взагалі не зрозуміло, яку державу там представляють українські дипломати. І те, що постпред при ОБСЄ є рідним братом кандидата на посаду керівника «Інтерполу» від Російської Федерації — це нонсенс.

Якщо ж згадати міжнародний досвід, то під час Другої світової війни з представниками країни-агресора навіть у цивілізованих країнах світу задля перемоги чинили доволі жорстко. Так, 1942 року президент США Франклін Рузвельт, побоюючись військових зрад і шпигунів, підписав указ про інтернування усього японського населення США у спеціальні табори. При цьому Верховний суд США це рішення визнав законним, посилаючись на суспільну необхідність. Як наслідок, 110 тисяч японців, 62 % яких офіційно мали громадянство Сполучених Штатів, були переміщенні у військові табори. І лише після завершення війни, 1945-го, їм дозволили повернутись до звичайного життя. І що найцікавіше, багато японців погоджувалися з діями влади США, показуючи таким чином свою відданість цій державі.

Аналогічні кроки були зроблені й у Канаді під час війни. Там у табори перемістили 22 тисячі японців. Вести звичний спосіб життя представникам японської нації у Канаді дозволили лише 1949 року. Так, це жорсткі заходи, але вони виявились дієвими.

А чи зроблять так у нас? І хто наважиться, якщо скрізь корупція?...